Олена Пчілка – На хуторі: Оповідання

У хаті в селянина Остапа та його жінки Ганни — радість: найшлось телятко теї ночі. Вони внесли його в хату, бо мороз був великий, і воно могло й замерзнути в хліві…

— Минічка, миня! — примовляла Ганна, гладячи телятко.— Яке ж воно гарненьке! — додала молодиця, весело дивлячись на чоловіка.

— Ото вже тішитиметься Івасик, як прокинеться!

Ганна поглянула на піл, там спав її первенчик — гарненький, білоголовий хлопчик Івась.

Телятко ледве держалося на ногах та дивилось карими добрими оченятами, поводячи вухами. Остап сів на лаву, уперся руками в коліна і поглядав то на теля, то на піл, на Івася. На молодому виду в Остапа сяяла втіха, сірі очі наче сміялись, одсвічуючи в собі щасливу думку. Ганна побігла і через якусь хвилину вернулася з оберемком соломи в руках.

— Ти ж гляди, потихеньку! Не роздави телятко,— пожартував Остап.

— Отаке й вигадає,— засміялась Ганна. Положила коло печі солому, нахилилась до телятка, а воно підняло мордочку і стиха заревло.

— Еге, бач яке! Уже й за матір’ю скучило! Минічка, миня! — ласкаво говорила Ганна та гладила по голові телятко.

А ось прокинувся Івасик.

— Вставай, синоньку, вставай,— мовила йому мати,— у нас уже миня є!..

Білява голівка з заспаними сірими оченятами цікаво нахилилась уперед, і зразу рожеве личко Івасикове неначе промінням сонячним освітилось. Івасик хутко спустив ніжки на долівку і побіг до матері.

— А де ж вона та миня? — пита хлопчик.

— Онде, серденько, під печею,— показувала мати,— бачиш, яка маленька! Ось я тобі завтра молозива зварю.

Ганна вибиралася до корови, а Івасик усе заглядав до телятка.

— А я буду телятко в череду гонити? — питав Івась.

— Будеш, сину! — обізвався Остап.— Я ж тобі на літо бриля сплету, а мати пошиє торбинку на хліб — і будеш пастухом.

— А щоб ти на полі не скучав, то батько виріже тобі з очерету дудочку, то ти будеш грать,— додала усміхаючись Ганна.

— А миня не б’ється? — спитав Івасик.

— Попробуй, сину! — Остап взяв ззаду за рученята Івасика й стиха штовхнув до телятки, промовляючи: «Баран-баран — буц!»

Івасик наставив своє маленьке чоло, злегка доторкнувшись до чола теляткового, і по хаті, як дзвінок, залунав срібний сміх.

Телятко трохи злякалось, повело вухами й заревло.

— Му-у-у! — передражнив Івасик телятко, а потім, присівши коло його, взяв соломинку й почав водить по мордочці телятковій.

— Тепер годі, Івасю,— сказав Остап, саджаючи на коліна до себе сина,— миня, бач, боїться тебе; нехай вона лежить на соломці, гріється. А ти вмийся, богу помолися,— он швидко куліш звариться, то снідати будемо!

— Мамо, я хочу перепічки,— сказав Івась.— Буде, мамо, перепічка?

— Ні, Івасю,— сказала Ганна, ставлячи до полум’я горщик з водою,— завтра буду хліб пекти, то завтра й перепічку спечу.

— А молозива коли дасте?

— І молозива завтра.

— Ага! Мені мама завтра молозива зварять,— прицмокнувши язичком, сказав Івась, повернувшись до батька.

— Ні, то мені буде молозиво,— дражнячи сина, пожартував, усміхаючись, Остап.

— Ні, мені!

— Та кажу ж тобі, синку, що мені буде молозиво, а тобі тільки перепічка.

— Мамо, що то тато кажуть? Що їм буде молозиво! — промовив Івась уже мало не крізь сльози.

— Та то, Івасю, тато так собі говорить, жартами тебе хоче трошки подратувать! — заспокоїла Ганна Івася.— І навіщо, справді, дратувати дитину,— докірно додала мати,— так наче й сам маленький!

— Мені молозива, а Івасеві перепічка,— все-таки дражнився Остап.

В сірих оченятах Івася блиснули сльози; він якось жалібно подивився на батька, далі на матір і, тихенько злізши з колін Остапових, кинувсь до матері, ухопився рученятами за спідницю, уткнув голівку матері в коліна і заплакав на всю хату.

— От-таки додратувався,— палко сказала Ганна Остапові, насупивши чорні, тоненькі брови.

— Івасю! Та то ж я умисне це сказав, хотів трошки тебе подратувать. Я ж думав, що ти вже великий «парубок»! Ну, годі ж, годі, синочку, цить! Ти не плач-бо, а то, дивись, і миня плаче.

Івась, хлипаючи, з-під лоба подививсь мокрими оченятами на телятко, потім якось несміливо на батька, що стояв уже в свиті, з шапкою в руках на дверях, налагодившись подивитися до снідання на своє хазяйство. Остап покивав Івасикові весело головою й вийшов з хати, а Ганна пригорнула до себе Івася і почала цілувати та заспокоювати щирими словами любу дитину:

— Ось цить, ось не плач, буде тобі й перепічка, й молозиво!

Умовк Івасик, як на те умовкло й телятко. Чи знало воно, скільки втіхи принесло в ту хату?

Знов тиха радість сяяла в хаті.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобалась казка чи оповідання? Поділіться з друзями!
Категорії казки "Олена Пчілка – На хуторі":
Залишити відповідь

Читати оповідання (розповідь) "Олена Пчілка – На хуторі" українською мовою на сайті Proza онлайн: найкращі оповідання, повесті та романи відомих авторів. Повчальні розповіді для хлопчиків та дівчаток для читання у дитячому садку, школі або на ніч.