Якось надумали Хом’ячок з Мишкою в схованки погуляти. Ховатися випало Мишці.
– Не підглядай!
– Не буду! – Хом’ячок вмостився під ялинкою й заплющив очі.
Мишка відбігла подалі й сховалася за грибочком.
Ще й листочком зверху вкрилася.
А Хом’ячок сидів-сидів із заплющеними очима, та й заснув.
– Оце гарно я сховалася! – радіє Мишка. – Хом’ячок ніяк знайти мене не може!
Звечоріло. Товстунчик прокинувся, чмихнув та й почимчикував собі додому. Іде, та й думає:
– Щось мене Мишка знайти просила… А що, забувся… – почухався Пухнастик.
Набридло Мишці ховатися. Вилізла вона зі схованки.
Дивиться, Хом’ячка ніде немає. Погукала. Тихо. Тільки Цвіркун співає. Вибігла вона з лісу, та й подалася на поле до хатинки Хом’ячка. Прибігла.
– Гей, Пузанько! А ти чого це мене не шукаєш?
– А ти, що загубилася?
– Не загубилася, а сховалася!
– Від кого?
– Та від тебе ж! – аж підстрибнула Мишка.
– Навіщо?
– Щоб ти мене шукав!!!
– А-а-а-а! То я тебе мав шукати! А я прокинувся, тебе немає. Та й пішов собі додому…
Мишка аж гепнулася від сміху! І Хом’ячку весело стало. Авжеж! Мишка сама знайшлася, і шукати не довелось!
