“Фавст” — модна опера, злободенна опера, на тему про підмоложування старих людей.
Характерно, що музику до цієї опери написав не професор Штайнах, а Гуно…
Але факт залишається фактом… Людину “підмолодили, хоч і не Штайнаховим способом. І підмолодили добре… За п’ять актів так людина встигла закохатись, збити з пантелику прекрасну дівчину Маргариту, народити дитину, забити на двобою здоровенного офіцера і, кінець-кінцем, загнати в гроб “вищезазначену” прекрасну дівчину Маргариту…
А перед тим з тої людини сипався пісок. Звали її Фавст.
Накоїв того підмолоджування Мефістофель, з професії сатана. Чорт, одно слово…
Я гадаю, що навіть і Штайнах навряд чи зміг би помолодити так швидко і з такими буйними наслідками. Все-таки йому доводиться де в кого одрізать, декому теє одрізане підшивати, й тільки. Потім уже підмолодженого починає трясця трясти.
А тут той Мефістофель наколотив чогось у склянці, дав Фавстові випити, і той із старезного дідугана на молодого хлопця перевернувся…
І пішов тоді “писать”…
За великі страждання Маргарита попала в рай, а Фавст з Мефістофелем “залишились при возах”…
Разом із усім отим драматичним сюжетом показано, між іншим, як людям у пеклі живеться…
Живеться, треба сказати, добре…
Багато там красивих дівчат, що весь час танцюють різних танців… Так що легенда про якісь там сковороди, пекельні огні, киплячу смолу й ті. ін. — це все брехні… І я, приміром, подивившись на пекло, согласний туди хоч і сьогодні…
Показувано на кінці опери й рай, куди ото сподобилась Маргарита за те, що:
“Вона вірно любила, З любови й померла”.
Ну, хіба ж таки можна порівняти рай із пеклом?!
У раю стоять собі картонні янголи й дмуть у сурми… Та так дмуть, що й не чуть…
А в пеклі душ із двадцятеро дівчат такої метелиці викомарюють, що на місці не всидиш… Та яких дівчат?!!
От тут і розсуди, куди краще — чи в пекло, чи в рай…
Мораль із “Фавста” подвійна…
Для жінок — одна, а саме: коли хочеш у рай, приведи дитину, задави її, потім будеш у раю…
Для чоловіків — друга, а саме: не бійсь пекла, бо в пеклі можна пожити так, що навряд чи й на землі так проживеш…
Мефістофеля Михайло Іванович Донець співав. Михайло Іванович — чортяка добрий… Хароший сатана. Чортячіше від нього навряд чи знайдеться… Анонсували, що він грає зовсім хорий… Коли він хорий і такий чорт, то уявляю, що було б, якби він був здоровий… Гра в нього чудова — витончена й філігранна… Та й голос — “На земле весь род людской” — все-таки “да!” І взагалі “да”.
Маргарита — деТесайр… невважаючи на перше “материнство”, і до того ще й “незаконне”, від підмолодженого чортячим способом Фавста, співала й грала прекрасно. Положим, воно й не дивно: дістати подарунок — можна й заспівати… Хороша Маргарита. Шкода, що вмерла: хай би собі жила…
Фавст — Ідзинський. Трохи поглузував із нього Мефістофель… Підмолодити підмолодив, в голос залишив старечий… Ну, й біда… Ноги і взагалі весь “корпус” хоч куди, а як заспівать, так і “ізвінітє меня, пожалуйста”… Зате трико чудове…
Валентин — Константинівський… Доспівавсь, що вбили… Баритон у нього. Через те, мабуть, його й убили.
Зібель — Зелинська… У бузковому трико й у лакових черевичках…
Марта — Кравченко. Харашо в неї вийшла арія:
“Ой, горе, горе, мнє, Какоє горе мне”.
Трудна арія, а вийшла нічого…
Взагалі, крім Мефістофеля й Маргарити, слабенька в усіх партитура (смальнем по-вченому!) верхнього регістру… Диригував Паліцин… У теситурі, як у себе вдома. Хор? Гуде! І добре: аби гув…
