“Учора відбулася перша вечірка “Плуга”. Зачитано було твори Панова, Шевченка й Пилипенка. В дискусіях брали участь: Панів, Шевченко й Пилипенко. Аудиторія, що складалася із Панова, Шевченка й Пилипенка, поставилася дуже прихильно до творів молодих письменників”.
І пішло… Й пішло… Й пішло…
…11 вечірка “Плуга”… З погордою:
— “Численна авдиторія понад 14 душ жваво, обговорювала Сенченків твір”.
…30 вечірка “Плуга”… …Авдиторія більш як у 60 чоловіка. …61а вечірка “Плуга”. …Авдиторія понад 200 чоловіка. …87а вечірка “Плуга”…
…Численна авдиторія.(більш як 500 чоловіка)…
Почало гнати філії.
Філію у Валках (Панч заснував). У Полтаві. В Кременчуці. В Миргороді. В Лубнах… Потім на Правобережжя: Київ, Умань, Житомир…
Наддніпрянська Україна заплужанилась.
Летять листи…
…”Пишу вірші. Напишіть, чи можна вступити до “Плугу”. Посилаю 14 зшитків. Коли мало, пришлю ще 22… Ідеологію поділяю. Пишу, як Шевченко, хоч дядина кажуть, що в мене чепурніше виходить”.
…”Шановні товариші! Дійшла чутка й до мене, що у вас там є якийсь “Плуг”, що допомагає селянським письменникам. Я вмію вірші писати, та ніколи. Чи не прислали б ви свого “Плуга” виорати моїх дві десятини, а я за цей час написав би віршів. А то як сяду писать, землю відберуть, бо “нетрудовий елемент” скажуть…”
…”Уважающі мене товариші. Я селянський письменник, прямо від плуга. Чи можна мені до вашого “Плуга” приписатися? Напишіть, пожалуста, чи звільняє це від військової служби і чи можна буде повернути відібрану в мене землю. Посилаю на одвєт марку і скілько це буде стоїть…”
…”Я бувший диякон. Тепер священик. Постраждал за революцію: відібрали ругу й будинок. Пописую. Благочинний говорить, що пишу, як Пушкін. Коли ціна підходяща, пришлю. Гроші наперед, бо многії за сороковуст обіцяють, а як одправиш, ховаються. І когда єто всьо кончиться?..”
Приходять.
— Здрастуйте!
— Доброго здоропля!
— Ви будете “Плуг”?
— А що таке?
— Та оце прийшові Чув, що на селянських письменників обучаєте. Приніс осьдечки клунок віршів… Батько кажуть: “Все пишеш! Усе пишеш… Ішов би ти куди… Куди б уже йшов… то йшов. Все одно, кажуть, толку з тебе чортма ніякого. Взяв би паляницю та пішов, можетаки, хоч на письменника б виписався”.
— Та оце я й прийшов… По дорозі обікрали. Мати дали сто тисяч, так і ті вкрали.
— Ідіть у Селянський будинок. Шукайте Пилипенка або Панова, нате записку…………….
— Чи сюди я попав? Це “Плуг”?
— Хай буде це!
— Приїхав з Донеччини! Віршів привіз… Хочу видати. Не знаєте, почім платять? У мене їх, підходящих таких, рядків тисяч на десять. Коротенькі вірші. Лірика більше. Тільки я дешево не продам…
— А покажіть…
— Ось!
— Не видадуть!
— Як не видадуть?
— Так. Не видадуть… Багато дуже.
— А ви хіба з “Плуга”?
— Ні, я не з “Плуга”.
— Так скажіть мені, хто там у їх головний? Як то так — не видадуть?!
— Ідіть у Селянський будинок. Шукайте Пилипенка або Панова. Нате записку.
— З Сибіру прийшов! Писав-писав там, а тоді думаю: “Що ж я тут пишу, коли є Україна”. Та оце й прийшов. Подивіться, будь ласка, чи воно куди годяще…
— А чим живете?
— А нічим. Живу та й вже! І пишу. Тим і живу.
— Здрастуйте вам, пожалуста!
— Здрастуйте!
— Де тут отой “Плуг”? Заїдь, каже стара, подивись, мо там дешевше, як у капаративі. Орав оце, а воно, сатана, каменюку підтаскала. І потилиця так якось угнулася, Що як не нажмьош — огріх, як не нажмьош — огріх! А воно при наших достатках……………
Прокинулись творчі сили, буруном на “Плуг” ідуть…
— Що?! Розворушили?!
— І де тільки вони беруться?!
І забалакали про “Плуг” геть усі закутки України нашої Радянської від Карпат аж до Кубані…
— “Плуг”! “Плуг”! “Плуг”!
— Для селян пишуть! Бо селянські письменники! Заворушилися села.
— Та хоч скажіть, на милость божу, що ж ви з ними робитимете?
— Е! “Скажіть”?! Робитимемо! А Панів:
— Хто й зна! Може, щось і робитимемо!
— Мугу… Треба щось, хлопці, робити… Так, братця, не можна… Раз розпочали, назад нікуди. Треба на щось сідать… Багато нас — на віз не влізем. І в гарбу, брат, не всунешся… Платформу, хлопці, цілу треба! Бо без платформи розсипемося!
— А яку платформу?!
— Яку? Урбанізувати села треба.
— Урбанізувати?! Ой! Жалко ж! Там квітки, там телята!
— Жалко?! Самому, хлопці, жалко, та ні чорта не поробиш! Треба. Механізація пішла, індустріалізація, інтенсифікація, соціалізація, матеріалізація, пролетаризація, комунікація, алітерація, тракторизація… Проопали телята!!
— А верби як?! А гусята?!
— Та не плачте, а то й я заплачу… Треба й гусят урбанізувати. Воно таке маленьке, біленьке, гарненьке… А доведеться бідолашному штепселя вставить…
— Пищааатимеее, сердешне…
— Та ми йому потихесеньку… А ви чого, Шевченку, хлипаєте?
— Та лошати жалко! Таке звіздочоле, од Машки. На Петра найшлося… Найшлось, та тільки — ігигиги! І батіг у мене був восьмерик! От ляскав!
— “Лошати жалко”?1 Гусята?! Телята?! Геви чортові! Та ми, їдрі його налєво!
Дойшов океанові м’язи.
Запрягайте у тумби.
Електричним струменем’ проріжте…
Це — біла індустрія в розважливій праці
Гех!
Мов грітись на сонці або купатись в морі, така трояндова солодість — праця в заводі!
— Та ти такий! Ти Коляда!
— Ну, годі, хлопці! Годі плакать: треба діло робити. Поплакали й досить…
— А я ось уже написав.
— Ану…
— “В тихий вечір прощався я з полем”.
— Ну, от і добре! Так і всі пишіть. Треба прощатись… Ну, годі, годі хлипати… Воно не так страшно… Поки урбанізуємо, ще мати не раз горішків напече. їздитимете додому урбанізувати — і горішки їстимете. Не плачте: вони після урбанізації ще смачніші… Так от, значить, будем урбанізувати село… Машини туди, електрику… Наближати його треба до міста… Щоб спілка робітників і селян…
— І не буде вже села?..
— І не буде… Ні! Як — не буде? Буде! Не плачте… Ми село урбанізуватимемо, а місто селозуватимемо… Тоді так воно й вийде: де тепер місто, там буде село, а де тепер село, там буде місто! Згода?
— Згода! Згода!
— Такот, хлопці, й поділяйсь! Одні хай будуть урбанізатори села, а другі — селозатори міста. От, Коляда, Крашаниця, Голота, Сенченко, Копиленко, Вражливий, Донченко і ще дехто там хай урбанізують, а Шевченко, Панів, Панч, Кириленко, Коваленко, Муринець — ті селозуватимуть… Оце наша й платформа. А ідеологія пролетарсько-селянська. У нас конструктуватимемо, а в їх, у панів, деструктуватимемо. А форма і зміст — синтеза. І того трошки, й того трошки. Щоб не зариватися. Повагом. Встигнемо, мовляв, з козами на торг… Ми не авто — ми “Плуг”… А як хто хоче з “оранки” додому на аероплані — лети… Потому — урбанізація… А так, щоб зовсім тільки те й робить, щоб на ковадлі цокать, на авто гудіти — іти в “Гарт”. До Блакитного й Коряка. Потому селозація… Згода?
— Згода! Згода!
— Так от і починайте…
— А можна так, щоб з міста на село динамо, а з села до міста волошки?.. Хоч один букет? Дуже люблю волошки…
— Та носіть…
— І щербець можна?
— Можна і щербець…
— Так у понеділок, хлопці, збирайсь…
— А… а… критика нема… Без критика — як?
— Як нема? Я — критик!
— А хто ви такий?
— Спрашуєте?! Божко! Соціальна передумова повинна бути! Класовий підхід і щоб диференціація! А то шари суспільні й експлуатація визиску. Знову ж таки ціна та цінність з надвартістю. І взагалі, куди воно й кому потрібне?! А ви питаєте, хто я?
— Правильно!
— Так от, хлопці, тепер уже все є. Починайте! Оріть!
І почалося!
…Революційна річка греблю рве. …Машини на села! …Ромашки на завод… …Індустрія… “Електроплуги”.
…Павперизація”… “Бандити”… “Гей, молоді селюки, осюсюртеся”!
“Верби над ставом”… “Демонстрація”… Дроти… Телята… Гусята… Поросята… Трактор… Плуг… Соха… Динамо… Хлів… Кабель… Річенька… Океан… Колядки… Щедрівки… Інтернаціонал… Альманах…………..
Мало вам?
