Двоє веселих янкі якось потрапили на Південь, тобто приїхали до південних штатів, і опинилися там на мілині. Грошей у них зовсім не залишилося, не було чим платити за готель, не було навіть за що перекусити. І ось що вони вигадали.
Зайшли до друкарні та замовили в борг купу запрошень. У них мешканці міста запрошувалися на єдине у своєму роді видовище:
Усім, усім, усім!
Не проґавте щасливого випадку!
Завтра і більше ніколи!
Ви можете побачити унікального
Гомо-уродуса!
Поспішайте, поспішайте!
Дорослим вхід 25 центів, дітям
І собакам – півціни.
Господар звіринця з радістю поступився двом приятелям на день своїм “палацом” із необтесаних дошок. І навіть сам спорудив замість сцени високий поміст з важкою зеленою завісою.
І ось заповітний день настав. Більш спритний з цієї гідної парочки, взяв на себе роль директора-розпорядника і білетера, поки його брат у гріху, виконував задуману роль за завісою. Працював він у поті лиця: гарчав і ревів не своїм голосом, жбурляв стільці, гримів ланцюгами і таке інше, поки цікаві глядачі займали в залі свої місця.
Нарешті всі розсілися, не залишилося жодного вільного місця, в залі яблуку не було де впасти, як кажуть в таких випадках. Тоді директор-розпорядник, він же білетер, зачинив двері, урочисто пройшов через увесь зал, піднявся на сцену і щез за завісою.
І в ту ж мить зі сцени пролунали гучні крики, шум, лайка, виття, гавкіт, брязкіт заліза. Впало щось важке, почувся удар бичем. Словом, глядачам у залі стало зрозуміло, що за важкою зеленою завісою йде жорстока боротьба. Іноді звідти звучало нестямне:
– Тримай його, Джиме!.. Дай йому по голові!.. Отак!.. Ні-ні, не сюди!.. Публіка все чула і веселилася. Діти верещали від захвату, чоловіки улюлюкали та свистіли. Серед усього цього шуму та гаму раптом пролунало:
– Покличте господаря! Він зірветься з ланцюга! Ой, тримайте його!
І з-під завіси виринув скуйовджений білетер-янки, без капелюха, в роздертій сорочці, і заволав не своїм голосом:
– Біжіть, леді та джентльмени! Гомо-Уродус вирвався на волю! Рятуйте дітей!
Що тут розпочалося! Наче нафта забила з порожньої свердловини чи табун диких мустангів промайнув вулицями міста. Усі кинулися до виходу, жінки хапали дітей, чоловіки працювали ліктями та кулаками, де-не-де навіть зчепилися врукопашну. Крики, лайка, погрози!
І під цей гучний акомпанемент янкі тихенько втекли із зали, а потім подалі від міста.
Коли нещасні глядачі опинилися нарешті на свіжому повітрі, вони одразу прийшли до тями, а прийшовши до тями і дізнавшись, що організатори унікального видовища втекли з міста, всі зрозуміли – на жаль, пізно! – Що їх спритно обдурили. Кожен про себе і всі дружно разом зізналися собі, що опинилися в дурнях.
