Були собі дід та баба. Пішли вони у поле жито жати. На полудень вони собі взяли глечичок молочка. Прийшли вони на поле. Баба і каже до діда: «Де б оце глечичок з молочком поставити нам в спряту?» — «Постав, стара, цеє молочко в кущик».
Баба послухала діда і поставила в кущик.
От пішли вони жать. Жнуть та й жнуть. А лисичка прибігла та й випила молочко, але голови із глечика назад не вийме. Ходить лисичка, головою крутить та й каже: «Ну, глечичок, пошуткував та й буде ж уже, випусти мою головоньку! Буде ж тобі, голубчику, буде!»
Не одстає глечик, хоч ти що хоч роби.
«Подожди ж, проклятий тлечик! Не одстаєш, ну, так я тебе утоплю».
Побігла лисичка до річки глечика топить. Вбігла вона в річку, всунула голову в воду — і набрався повен глечик води. Так глечик за собою в воду і лисицю потягнув.
