Жила-була одна дуже жадібна баба, нікому вона нічого не давала. Прийшла якось до неї бідна селянка, попросила молока, так баба їй у відповідь:
– Я краще свиням виллю, будуть хоч свині у мене вгодовані.
Був у неї і син, але не такий, як мати, а добрий. З часом син одружився, і невістка теж не була жадібна. Прийде, бувало, жебрак, так вона скільки може, стільки й дасть йому хліба. Побачила це господиня і каже:
– Візьму я зараз кочергу та обламаю її на тобі – будеш знати, як хліб всяким жебраком роздавати.
Пройшов певний час і ця баба померла.
Молодим з того часу не щастило. Як дасть жінка свиням їсти, свині верещать, ходять навколо корита і не їдять; господиня подивиться – а корито вже пусте. І так кожен раз. Свині висохли і стали як хорти худющі. Бачить господиня, що немає їй в свинях удачі, – взяла та й продала їх.
Потім хтось став поїдати качани капусти в полі. Дивувалися всі: що це за розбійники? І дружина відправила свого чоловіка, щоб той зловив злодія. Пішов він, сів між грядки і чує – хрумтить хтось капустою. Він встав, дивиться і раптом чує голос:
– Це я, синку, твоя мати. Роблю так тобі на зло, за свою образу. Жила я на цьому світі, нікому і крихти не давала: бувало, краще свиням викину. Хто просив у мене капусти – тому говорила: нехай краще гниє в поле, земля жирніше буде. Тепер ось таке мені тепер покарання. Нічого я нікому не давала на цьому світі, так і на тому, ніхто мені нічого не дає. А у твоєї жінки чотири столи їжею заставлені, поступилася б мені одним, я б ніколи більше не шкодила.
Пішов син просити жінку, щоб віддала матері один стіл, а вона і каже:
– Я їй всі столи віддам, нехай тільки йде і більше не оббирає нас.
Він пішов і розповів про все матері, а вона йому відповіла три рази:
– Буде їй заплачено в сто крат.
І більше вже ніколи не приходила.
