Багато місяців тому два брати жили зі своїм батьком у маленькому будинку в Кореї. Молодший брат наполегливо працював і був добрим до всіх, кого зустрічав. Старший же брат, знаючи, що він успадкує процвітаючу рисову ферму батька, був зарозумілим і гордим. Він зневажав молодшого брата і ігнорував свого старечого батька.
Щовечора після вечері батько говорив:
– Пам’ятайте, сини мої. Що посієш, те й пожнеш. Молодший син ввічливо кивав, бо любив свого батька і шанував його. А старший син позіхав і йшов собі геть. Батько з сумом спостерігав за тим, як він ішов.
На смертному одрі батько покликав до себе двох братів.
– Пам’ятайте, мої сини. Немає нічого важливішого, ніж сім’я. Поділіть між собою майно і працюйте разом. Я залишаю цю землю вам обом.
І так кажучи, він помер.
Старший брат був розлючений. Закон про землю говорив, що старший син успадковував усе. Як тільки траурні обряди минули, він виштовхнув молодшого брата з їхнього дому, зневажаючи останнє бажання вмираючого батька.
З розбитим серцем, молодший брат пройшов багато миль, далеко від свого дому та свого села, поки не знайшов якусь занедбану землю, яку ніхто не хотів. Він дбайливо доглядав її, саджаючи невеликий урожай рису та будуючи грязьовий будиночок, який складався з брудної соломи, що падала з фермерських возів, які проїжджали мимо. Економлячи, він зумів заробити достатньо грошей, щоб побудувати будиночок та отримати прибуток. Так він зміг одружитися і мати сім’ю.
Одного року засуха прийшла в ті землі, і рис молодшого сина не дав врожаю. Без допомоги його родина голодувала б. Це вразило його в саме серце, коли він почув, як його дружина та діти стогнуть від голоду уві сні, тож він пішов до свого заможного брата, щоб попросити його поділитися частиною рису, вирощеного на майні, яке їх батько залишив їм обом.
– Тепер це мій урожай рису, – жорстоко засміявся старший брат. – Йди геть.
Сказавши так, він гримнув дверима в обличчя молодшого брата і замкнув їх йому перед самим носом.
Знедолений, молодший брат побрів геть. Виходячи з села, він почув пронизливий крик з дерева над собою. Змія напала на пташеня ластівки. Несамовито махаючи крилами, крихітна пташка намагалася втекти, але вона була занадто маленька, щоб полетіти і натомість упала на землю. Молодший брат підхопив безпомічне пташеня і міцно тримав в теплих руках. Його лапка була зламана, тому молодший брат відірвав смужку тканини з сорочки і перев’язав лапку ластівки. Коли змія сповзла, він повернув пташеня до його гнізда і пішов додому до своєї голодуючої родини.
Наступні кілька тижнів були важкими. Молодший брат давав кожен шматок їжі своїм крихітним дітям, які були такі худі, що він міг порахувати їхні ребра. Його дружина ходила по полях у пошуках будь-яких їстівних рослин, але її врожай був мізерним.
Потім одного дня крихітна ластівка прилетіла до їхнього будинку і приземлилася на соломі. То було саме те пташеня, яке врятував молодший брат. Лапка вже зажила і воно могло літати, ластівка сиділа на соломі і співала веселу пісню подяки дивовижній родині. Тоді вона тричі облетіла будинок молодшого брата, а потім опустила велике насіння у вологу ділянку землі.
Сім’я дивилася на насіння, і молодша дочка хотіла доторкнутися до нього, але батько стримав її. Поки вони дивились, насіння випустило корінь і почало рости. Голодуюча родина здивовано спостерігала, як насіння стало лозою, а лоза росла та росла. Протягом декількох хвилин на лозі виросли соковиті дині. Протягом години вони дозріли і були готові до збору.
– Батьку, батьку! Чи можемо ми з’їсти чарівні дині? – кричали голодні діти. Захоплено сміючись, молодший брат зірвав диню з лози і розрізав її. Його дружина скрикнула від здивування. Усередині дині було стільки золотих монет, що вони розсипались на землю навколо ніг голодної родини. Кожна диня була повна золота.
Молодший брат та його родина стали такими багатими, як тільки могли побажати. Вони мали багато їжі, вони купили великий будинок із землею, і вони мали чудовий новий одяг. Це було чудово.
Коли старший брат почув про це везіння, його переповнила заздрість і він почав шукати власну чарівну пташку. Цілі дні він обходив землі довкола села, прагнучи більшої влади, більше грошей, більше землі. Коли нарешті він натрапив на маленьку пташку зі зламаною лапкою, він підхопив її, і сказав:
– Я допоможу тобі, маленька пташка, якщо ти мені допоможеш.
Маленьке пташеня дивилось на нього мудрими очима, крізь фальшиве співчуття спостерігаючи жадібне серце.
Коли лапка пташки зажила, вона прилетіла до будинку старшого брата, облетіла його тричі і впустила насіння у вологий ґрунт. З переможним сміхом старший брат спостерігав, як насіння виростає в лозу. Дині набрякали все більшими і більшими, поки не стали такими ж великими, як людина. Старший брат був у захваті. Очевидно, він був гіднішим за свого брата, заслуживши такі великі дині. Він вибрав найбільшу диню і розрізав її. Раптом, гурт воїнів вирвався з дині і напав на нього зі списами. Вони вкрали його гроші і залишили його стогнати на землі.
Не в змозі повірити, що всі дині погані, старший брат підійшов до другої за величиною дині, очікуючи, що знайде достатньо золота та срібла, щоб компенсувати грабунок воїнів у першій дині. Раз! І він розрізав другу диню і був захоплений величезним клубком змій, які шипіли і поповзли прямо до його будинку. Він розрізав третю диню і одразу втік з дороги, коли величезна колонія щурів проповзла повз. До цього часу чарівні дині перезріли і почали тріскати самостійно. Павуки, мурахи, терміти, бджоли та багато інших шиплячих, кусючих, повзаючих істот вторглися в будинок і на подвір’я. За годину майно старшого брата було повністю знищено.
Старший брат втік зі свого зруйнованого будинку та земель. Бідніший навіть ніж його молодший брат одного разу був, він блукав із села в село, благаючи про їжу. Одного разу він підняв очі від жебрацтва і побачив молодшого брата, що стояв за кілька футів, тримаючи мотику. Соромлячись, старший брат дивився в землю, поки клинок мотики не приземлився на землю біля його ноги.
– Я все втратив, – сказав старший брат, дивлячись на лопатку мотики. – У мене немає куди йти. Немає що їсти. Я не буду осуджувати тебе, якщо ти також виженеш мене.
Він відчув ніжну руку на свлєму плечі.
– Проходь, брате, – сказав процвітаючий фермер. – Давай разом зберемо урожай. Що посієш, те й пожнеш.
Старший брат подивився на нього зі сльозами на очах і прийняв мотику з рук молодшого брата.
