Жив на світі хлопчик. Звали його Джек. Одного чудового ранку рушив він щастя шукати. Не встиг далеко відійти – назустріч йому кіт.
– Куди йдеш, Джеку? – спитав кіт.
– Іду щастя шукати.
– Можна й мені з тобою?
– Атож! – відповів Джек. – Разом буде веселіше.
І пішли вони далі, стриб-скок, стриб-скок.
Недовго йшли – назустріч їм собака.
– Куди йдеш, Джеку? – питає собака.
– Йду щастя шукати.
– Можна й мені з тобою?
– Ходімо! – відказав Джек. – У гурті воно веселіше.
І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли – назустріч їм коза.
– Куди йдеш, Джеку? – спитала коза.
– Йду щастя шукати.
– Можна і мені з тобою?
– Авжеж, – відповів Джек. – У гурті воно веселіше.
І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок. Недовго йшли – назустріч їм віл.
– Куди йдеш, Джеку? – запитав віл.
– Йду щастя шукати.
– Можна і мені з тобою?
– А чого ж ні! – відповів Джек. – Чим більша компанія, тим веселіше.
І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок.
Недовго йшли – назустріч їм півень.
– Куди йдеш, Джеку? – питається півень.
– Іду щастя шукати.
– Можна і мені з тобою?
– Звичайно, – відповів Джек. – Чим більша компанія, тим веселіше.
І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок.
Так і йшли, аж тут сутеніти стало. Почали вони думати: де ж їм ночувати? Коли бачать – край дороги будинок.
Джек наказав друзям не галасувати, а сам тихенько підкрався й зазирнув у вікно. Бачить, за столом сидять розбійники і лічать гроші.
Вернувся Джек до своїх друзів і наказав їм: як подасть знак, то щоб усі щосили кричали. От усі приготувалися. Тут Джек подав знак – і: кіт занявкав, собака загавкав, коза замекала, віл заревів, півень закукурікав.Такий галас зняли, що розбійники перелякались і втекли. Тоді Джек із друзями спокійно зайшли в дім.
Та Джек все ж побоювався, що розбійники вночі можуть повернутися. І коли настав час спати, Джек влаштував кота в кріслі, собаку посадив під стіл, козу вивів на горище, вола заховав у підвалі, півневі звелів злетіти на дах. А сам ліг у ліжко.
Бачать розбійники – світло в домі погасло, і послали вони туди одного з своїх по гроші. Та він одразу переляканий прибіг назад й почав розповідати, якого страху натерпівся:
– Увійшов я в дім, – каже, – тільки-но хотів сісти у крісло, а там уже якась стара сидить і в’яже. Як штрикне мене шпицями!
А це був кіт, ви ж знаєте.
– Підходжу до столу, хочу наші гроші забрати, а під столом чоботар. Як шпигоне мене шилом!
А це був собака, ви ж знаєте.
– Кинувся на горище, а там хтось зерно молотить. Як вперіщить мене ціпом – ледве з ніг не збив!
А це була коза, ви ж знаєте.
– Нарешті, спускаюсь у підвал, а там – дроворуб. Як угріє мене обухом! Ледве втік.
А це був віл, ви ж знаєте.
– Та все б нічого, якби не карлик на дахові. Як закричить: “А подать-но його сюди! А подать-но його сюди!..” А я навтіки, та й до вас…
А це півень кричав:”Ку-ку-рі-ку-у”! – ви ж знаєте.
Ось так Джеку з компанією дісталися усі розбійницькі гроші. І з того часу жили вони, не тужили.
