В одному будинку жило багато мишей, а ще жив там кіт, грізний, як лев. Кіт не лінувався ловити мишей, і їх ставало дедалі менше і менше. Ті, що залишилися живими, засмутилися. Зібралися якось миші на нараду, говорили, балакали, що робити, якщо кіт і надалі так само спритно розправлятиметься з ними, і вирішили, що єдиний спосіб вціліти – це не виходити з своїх нір.
Так і вчинили. Кіт спершу тільки досадував, але потім, коли їсти йому стало нічого і він зовсім схуд, вирішив піти на хитрість: ліг біля входу в нору і прикинувся мертвим.
Побачили миші, що кіт мертвий, і почали вітати один одного – подумали, що тепер можна вилазити з нір. Але серед них знайшлася одна мудра мишка, яка сказала:
– О сестри! Будьте обережні та не поспішайте залишати свої нори. Боюся я, що дурить нас цей кіт, живий він, просто вдає мертвого. Якщо я навіть побачу його шкуру, набиту соломою і виставлену як опудало, то все одно не повірю.
Послухалися миші поради, не покинули своїх нір і врятувалися від хитрого та підступного кота.
Правду кажуть: хто стриманий і терплячий, той доб’ється свого.
