Пішов шакал на ім’я Рілл на річку і впіймав там велику жирну рибу. Але тільки він зібрався спекти її на вугіллі, як з кущів вистрибнула гієна Йаку.
– Ага, – каже, – тепер ти від мене не втечеш. Минулого разу я тебе відпустила по своїй доброті, але сьогодні тобі кінець!
“Ну, – думає Рілл, – пропав!”
Але тут смачний запах печеної риби залоскотав ніздрі гієни. І вирішила Йаку, перш ніж розправитися з Ріллом, закусити рибкою.
– Чому ж ти мене не вбиваєш? – боязко запитав Рілл.
– Ще вспію, – відповіла гієна, облизуючись від жадібності. – Я спочатку скуштую цієї рибки.
Підсіла гієна до багаття і взялася за рибу. Поки не з’їла все дочиста, не промовила жодного слова. Нарешті скінчила гієна їсти, обернулася до Рілла і запитала:
– Як ти впіймав цю рибу?
“Врятований!” – подумав Рілл і зрадів. Але вголос відповів:
– Це дуже просто! Іди до річки і там на мілині шукай пагорби викинутого піску. Знайдеш такий горбок, розрий його і побачиш на дні рибу з роззявленим ротом. Тоді тобі залишиться тільки сунути в ямку хвіст: риба вчепиться у нього, і ти її витягнеш. На іншу приманку ця риба не клює. Я б і сам з тобою пішов, та мені треба поле прополоти. До того ж і риби там небагато – лише тобі лише вистачить. Але, якщо хочеш…
– Гаразд, гаразд, – буркнула гієна. – Без тебе обійдуся!
І, забувши від жадібності про все на світі, вона побігла до річки. А Рілл – в протилежний бік, подалі від річки.
На мілині знайшла гієна горбок ще вологого піску, розрила його – і справді бачить, хтось сидить на дні ямки і на неї витріщається. Не розгледіла жадібна гієна, що то не риба, а здоровенний краб, і сунула хвіст у ямку. Щосили вчепився краб у хвіст гієни. Від болю та страху завивала гієна не своїм голосом, висмикнула хвіст і бігти.
З того часу гієни, якщо і їдять рибу, то тільки тухлу. А шакалів спокійно бачити не можуть.
