Якось шакал нишпорив у пошуках їжі і так захопився, що серед білого дня зайшов на околицю села. Він дуже втомився і замість того, щоб швидше втекти з небезпечного місця, шмигнув у найближчу ущелину і причаївся.
Тут на дорозі з’явилися люди — це два мисливці поверталися додому і голосно розмовляли.
— Дивись, сліди! – Сказав один другому. — Схоже, до наших курей шакал завітав. Біжемо скличемо народ і зловимо його.
Задумався шакал: «Тут відсиджуватися безглуздо. Вони мене спіймають! Куди ж заховатися? Придумав!» І помчав просто до села.
Саме в цей час з хатини вийшла жінка, попрямувала до сусідки, а двері залишили відчиненими. Шакал стрілою влетів у хатину, озирнувся і спокійно зітхнув: нарешті знайшов те, що треба. У темному кутку кімнати лежала згорнута циновка. Шакал прослизнув усередину згортку , розтягнувся і затаївся.
За кілька хвилин у хатину зайшов хлопчик і почав підмітати підлогу. Він схопив циновку, щоб винести її на двір, але не зміг її навіть підняти – такою вона виявилася важкою. Здивований, він потягнув її на себе, циновка розгорнулася, і з неї вискочив шакал. Не встиг хлопчик схаменутися, як шакал зашепотів:
— Не думай кричати! Я тобі нічого поганого не зроблю. Мовчи! Будеш мовчати — я тобі віддячу.
Хлопчик побачив, що несподіваний гість на вигляд не дуже небезпечний.
—Ну, добре, – сказав він, – мовчу. А що мені за це буде?
— Винеси мене звідси, і я допоможу тобі добути стільки дичини, що всі в селі луснуть від заздрості. Скажуть, що ти хоч і малий, а вже вправний мисливець.
— Гаразд. Але як я тебе винесу?
— Та дуже просто! Ось кошик, у якому твоя мати носить курей на базар. Я залізу в кошик, ти прикриваєш його кришкою, і все! А якщо хтось запитає, скажеш, що несеш курей дідусеві.
Сказано зроблено. Ніхто й не помітив, як хлопчик приніс шакала у ліс, поставив кошик на землю, зняв кришку і шакал виліз назовні.
— Тепер твоя черга виконати обіцянку, — нагадав хлопчик шакалу.
— Ага, попався! — раптом верескнув шакал.
Не встиг хлопчик схаменутися, як міцні зуби схопили його за ногу.
Заплакав малюк:
— Відпусти мене, шакале! Ну будь ласка! Адже я врятував тобі життя! Відпусти мене додому. Хочеш, я тобі щодня носитиму по гарній курочці?!
Шакал тільки посміхнувся:
— Невже ти думаєш, що я повірю твоїй солодкій брехні?! Ти ще занадто малий, щоб обдурити мене, першого в лісі брехуна!
На щастя, плач дитини долинув до вух слона. Слон підійшов ближче, підняв хобот і протрубив:
—Що тут відбувається?
Хлопчик жалібно заплакав:
— Змилуйся, дідусю слон! Накажи цьому обманщику відпустити мене. Я врятував йому життя, а він хоче мене вбити!
— Це правда, шакале? — грізно запитав слон.
— Не зовсім, не зовсім так, — забурмотів шакал. – Зараз я тобі все поясню.
— Помовч! Спочатку я хочу послухати, що скаже людське дитинча.
Хлопчик розповів усе як було. Слон тільки похитав головою:
— Тепер я певен, що ти, шакале, правий, а людське дитинча бреше! Жоден шакал не зможе залізти в такий кошик. Все ж таки я повинен у цьому переконатися. Ану, шакале, спробуй сюди втиснутися!
Шакал був цілком задоволений подібним поворотом справи. Він заліз у кошик і щосили надувся, щоб показати, що кошик занадто тісний для нього. В одну мить слон закрив кришку і звернувся до хлопчика:
— То ти, людське дитинча, стверджуєш, що зміг притягти цей тягар на голові? Хто ж тобі повірить?
Хлопчик сів, закинув кошик на голову і легко підвівся.
— Це правда, що люди мають звичай вбивати спійманих шакалів? — спитав слон.
— Так, — відповів хлопчик. — Тому що шакали мають звичай убивати наших курей.
— От і добре, — протрубив слон. — Я бачу, людське дитинча, що ти завжди кажеш правду, і я можу тобі довіряти. Коли ми підійдемо до села, я залишуся на тебе чекати. Віднеси шакала батькові, а натомість попроси білого півня — я його знахареві віддам, щоб той мою дружину вилікував.
Біля села хлопчик залишив слона і побіг додому.
— Тато! Мамо! – Закричав він з порога. — Ідіть скоріше подивитися на шакала, я його спіймав і закрив у кошику!
Стали батько та мати розхвалювати малюка, а він зовсім розум втратив.
— Це ще не все, — каже. – Я спіймав самого слона! Тату, бери зброю та собак, клич швидше сусідів! Я залишив його біля дерева. А ти, мамо, приготуй поїсти славному мисливцю!
У цей час слон обережно підійшов до села з іншого боку — він вирішив поспостерігати, чи виконає людське дитинча свою обіцянку. Невдовзі він побачив озброєний загін із собаками, який прямував до того місця, де хлопчик його залишив. Слон похитав головою і неквапом потупотів додому.
— Так, так не дарма я боявся, – бурчав він. — От ці люди! Брехун на брехуні!
З тих пір і остерігаються чотириногі двоногих.
