Хоробрий Джек: Казка

За давніх часів, коли по лісах, як твердять старі люди, ще водилися феї та чарівники, в Корнуолсі з’явився страшний велетень — людожер Тундерель. Він був велетень, куди вищий за людину. Коли Тундерель ішов, зем­ля двигтіла йому під ногами.

Почувши грізну велетневу ходу, люди хо­валися.

Лиш один чоловік не боявся його — Джек, син простого селянина.

Джек 6ув хлопець спритний і винахідли­вий. Він ніколи не губився і вмів вирятувати­ся з будь-якого лиха. Не раз він закликав корнуолців стати на бій з людожером, але ті затикали вуха й казали:

— Де вже нам боротися з таким велет­нем! Він переб’є нас, як мух.

Тоді Джек поклав сам розквитатися з лю­дожером. Якось подався він на ярмарок до сусіднього міста. Прийшов туди увечері, ди­виться — місто наче вимерло, на вулицях жод­ної живої душі. Нараз в одному будинку про­чинилась віконниця, і визирнув переляка­ний дід.

— Ховайся швидше! — шепнув він Джекові. — В місті Тундерель! Зранку вскочив у місто й почав домагатися, щоб видали йому Джека. Він, мовляв, хоче його вбити. А Джек у нас і не бував. Тундерель розлютувався, схопив дочку самого короля і помчав шукати Джека Сказав, що повернеться і всіх нас за­мордує. Ось яке лихо накликав на наші бідо­лашні голови цей Джек, щоб він крізь землю провалився!

— Дякую за добре побажання, дідусю! Та мені щось не кортить провалюватися! — засміявся Джек.

Старий злякано зачинив віконницю.

— А як попасти в Тундерелів замок?

— Його замок оточують високі мури, – визирнув знову старий. – А під ними глибокий рів з водою. Попасти в замок можна тільки через міст. Але його стережуть два страховища – грифони. Кажуть, коли тих грифонів напоїти водою, то вони пустять через міст, але досі не знайшлося такого сміливця, котрий ризикнув би до них підступити.

— Може, мені спробувати? – замислено мовив Джек

Подякував він дідові за пораду, попросив у нього двоє відер і чимдуж побіг до Тундеролевого замку.

Біля мосту Джек зачерпнув два відра води, безстрашно підступив до вогненних грифонів і дав їм напитися. Грифони почали жадібно хлебтати воду й пустили Джека. Він прожогом помчав через міст і опинився в замку. Там у вогкому підземеллі мучилися десятеро бранців.

— Допоможіть мені підпиляти міст, – сказав їм Джек. – Ми зробимо це так, шо Тундерель нічого не помітить. Бранці кинулися підпилювати міст. Щойно вони його підпиляли, в небі появилася колісниця, запряжена крилатим драконом.

Колісниця опустилася коло мосту і з неї вийшов Тундерель з карликом Довга Борода.

Джек сховався за деревом. Тундерель по­чув людським дух і закричав на грифонів:

— Як ви насмілилися пустити через міст людину?

— Ми тобі стільки років служили вірою й правдою, ти ж нам ковтка води не дав! Ця людина не пошкодувала дати по цілому відру — відповіли грифони.

Ще дужче розлютився Тундерель і кинув­ся на міст. Але підпиляні дошки завалилися, і він з розгону впав у глибокий рів.

— Потопаю! — закричав Тундерель. — Довга Бородо, порятуй мене!

Але карлик сів у свою колісницю і гайнув навтьоки, насварившися на Джека кулаком. А людожер захлинувся в холодній воді й по­тонув.

Так йому й треба! Так йому й треба! — почув Джек чийсь писклявий голос.

Від замку до нього простувала сходами негарна руда дівчина.

— Королівна йде, королівна! — зашепоті­ли бранці й уклякли перед дівчиною.

Тільки Джек залишився стояти. Королів­ська дочка підійшла до Джека і, тицьнувши йому до губів худу руку, промовила:

— Мій батько зробить тебе лицарем! А я вшановую тебе великою милістю: ти можеш зі мною одружитися.

«Оце ще руде лихо на мою бідолашну шию!» — подумав Джек

— На жаль, я вже одружений, ваша королівська високість, — вигадав він, уклонивсь і подався шукати карликів замок.

Той замок стояв на вершечку високої гори, вхід до нього сторожив зелений дракон. Але Джек непомітно пройшов повз страховище.

Па порозі замку сидів карлик і грів над жарівнею руки. Його довга борода слалася долі. Карлик почув Джека нюхом:

— Давненько я на тебе чекаю, Джеку! Навіть змерз, чекаючи.

Карлик спритно скочив з порога вбік. Його довга борода обкрутилася навколо Джека й сповила його, як немовля. Джек ледве дихав.

— Ну що? — знущався з нього карлик.— Хто з нас дужчий?

— Ти дужчий, а я розумніший! — закричав Джек і клубком покотився долі, розмотуючи страшну карликову бороду.

Тоді карлик закрутився дзигою навкруг Джека, знову сповиваючи його бородою.

Вони качалися долі, здіймаючи хмари куряви, і не можна було роздивитися, хто кого долає.

«Невже цей мерзенний карлик мене подужає? — думав знемагаючи Джек. — Ні, цьо­го не буде ніколи!»

Джек у велику силу підкотився клубком до жарівні з гарячим приском і безстрашно перекинув її на себе.

Карликова борода враз спалахнула й зго­ріла, карлик зойкнув і кинувся тікати. Поки Джек гасив на собі одяг, карлик скочив на зеленого дракона і гайнув геть.

Джек побіг у замок. Відчинивши перші двері, він зазирнув у порожню кімнату й за­вмер з жаху: там сиділа припнута ланцюгом біла жаба! На шиї в неї були здорові боро­давки. Джек зачинив двері й побіг далі. В сусідній кімнаті він побачив страшного звіра, прикутого до стіни. У нього були могутні ле­вині лапи й пташина голова. Поряд з диво­вижним звіром стояв кухоль з водою, але ланцюг був такий короткий, що хоч як стра­ховище пнулося, та не могло дістати. Джек швидко присунув до нього кухля і пішов далі.

У замкові було сто кімнат, і в кожній си­діли страшні небачені птахи, звірі й комахи. В останній кімнаті жив сам карлик. Джек здогадався про те, побачивши маленьке ліж­ко, низький столик і крихітний стілець. На столі лежала срібна сурма.

Джек узяв сурму й засурмив щосили.

Він ішов з кімнати в кімнату й сурмив, і страшні потвори перекидалися на людей. Так він обійшов увесь замок і звільнив усіх бранців.

— Хай живе Джек — переможець людо­жерів! — радісно гукали вони.