Жив собі за давніх часів один бідний чоловік, який заробляв собі на хліб умілими руками. Проживши немало й небагато на світі, задумав він одружитися.
Як задумав, так і зробив — одружився з поважною жінкою. Всевишній благословив їхній шлюб і послав їм трьох синів. Дітей своїх чоловік з дружиною виховували в страху перед Богом. Через двадцять років померла мати трьох хлопців. А батько вдруге не захотів заводити сім’ю і далі виховував синів сам. Постарівши, чоловік почав готуватися до смерті. Покликав до себе синів і сказав, щоб шанувалися, не кривдили один одного, а насамкінець заповів:
– Немає у мене багатства, щоб залишити вам у спадок. Зате є три яблуньки. Перша яблунька належатиме старшому з вас, друга — середульшому, а третя — найменшому. Заповідаю вам ці дерева, але з умовою, щоб кожен був господарем тільки свого й не зазіхав на чуже.
Після батькової смерті сини свято дотримувалися клятви, даної батькові, й доглядали кожен свою яблуню. А коли яблука достигали, вони по черзі ходили стерегти урожай.
А тим часом Ісус Христос захотів переконатися, чи дотримуються сини батькового заповіту. Вбрався він старцем та й навідався до старшого брата, який саме був за сторожа коло яблунь. Підійшов до нього й привітався:
– Нехай цей день буде щасливий для тебе, сину мій! Як почуваєшся, як справи твої?
На це юнак відповів:
– З твоєї ласки почуваюся дуже добре, дорогий мій старче. І щастя вдосталь маю. А ти вже старий, батечку. Відпочинь лишень під оцими деревами!
– Щиро вдячний тобі, сину мій!— мовив подорожній і, прийнявши запрошення, сів поруч.
І почали вони міркувати про суть життя та життєві незгоди. По недовгім часі гість, відпочивши трохи, підвівся, щоб іти далі своєю дорогою. Але перш ніж піти, попросив у хлопця кілька яблук. Зробив це навмисне, аби випробувати його ставлення до менших братів. Юнак на те сказав:
– Бажання твоє надто скромне, і чи варті його ті яблука?
Зірвавши кілька плодів зі свого дерева, він подав їх старцеві. Але той іще попросив:
– Хотілось би мені скуштувати плодів і з дерев твоїх менших братів.
На те хлопець відповів:
– Цього я не можу зробити, адже батько заповідав нам не чіпати чужого!
Зрадів, почувши таку відповідь, Христос, що мав подобу старця, і запитав:
– Чи є в тебе яке-небудь бажання? Кажи, і я виконаю його.
Юнак відповів йому:
– Ти такий бідний. Хіба ж можеш ти що-небудь зробити для мене?
А старець йому на те:
– Не зважай на мою бідність і проси, чого хочеш.
Заманулося старшому братові, аби вода джерельця, що витікало з-під його яблуньки, перетворилася на вино.
Перехрестив подорожній джерельце, і вода в ньому відразу ж стала вином. А сам зник. Почав старший брат продавати вино зі свого джерельця й швидко багатіти.
Наступного тижня вийшов сторожувати другий брат, середульший. І до нього прибився старець.
Привітавшись, він попросив у нього кілька яблук, щоб погамувати спрагу. Середульший брат, як і старший, зірвав кілька плодів зі своєї яблуні й почастував подорожнього. За хвилину мандрівник захотів скуштувати плодів і з дерев його братів.
– Цього твого бажання я не можу вволити,— відказав середульший брат,— бо покійний наш батько якнайсуворіше заборонив брати чуже!
І мовив йому старець:
– Не зганьбив ти честі свого батька, юначе! Молодець! А тепер забажай собі, чого хочеш!
Здивувався хлопець:
– Дідусю мій старенький, що ж ти можеш зробити для мене?
– Не турбуйся — зможу!— заспокоїв його подорожній.
І попросив хлопець, щоб усе каміння, що було довкола, перетворилося на овець.
Ще й не доказав він своїх слів, як усеньке каміння з його городу перетворилося на овець. А подорожній несподівано щез.
Незабаром і середульший брат став багатієм.
А третього тижня сторожував найменший брат. До нього теж навідався Христос у вбогому вбранні й попросив яблук.
Зірвавши зі свого дерева кілька плодів, хлопець подав їх старцеві. Та подорожньому закортіло покуштувати плодів ще й з дерев старших братів.
– Цього я не маю права зробити,— відповів найменший брат,— бо такий мій вчинок був би справжньою крадіжкою, і це суперечило б заповітові мого покійного батька. Він застерігав нас не чіпати чужого!
Почувши це, старець сказав:
– А тепер проси в мене, чого бажає твоя душа.
Хлопець знітився й відповів:
– Крім добробуту для тебе, я не бажаю в Бога нічого. Ти ж бо сам бідний! Не ти мені повинен давати щось, а я тобі!
Але подорожній не відступався:
– Все-таки попроси, чого тобі хочеться!
Що ж було діяти? Попросив юнак, щоб послав Господь йому дружину, милу серцю та помислам, та щоб була богобоязлива й скромна.
– Все, що ти забажав, здійсниться,— запевнив подорожній.
Невдовзі послав Бог найменшому братові дівчину, та таку вродливу, що хлопець відразу закохався й одружився з нею. Живучи в покорі й скромності, жінка народила йому дітей. Але багатства подружжя не надбало.
Через сім років після цього Христос надумав провідати трьох братів і дізнатися, чи по правді живуть вони.
Перебравшись старцем, але ще нужденнішим, ніж перше, він провідав спочатку старшого брата біля джерела, з якого текло вино. Підійшовши зовсім близько, Христос попросив у нього кухоль вина, аби вгамувати спрагу. Та багатій, розгнівавшись на жебрака, прогнав його:
– Дай мені спокій! Ніколи мені з тобою возитись! Глянь-но, скільки тут людей, і, всі чогось хочуть. А жебраків я просто ненавиджу!
Прикро вражений, подорожній відповів йому:
– Я не жебрак, а посланець Божий, що прийшов випробувати тебе. Я — той самий, хто перетворив для тебе воду на вино. Від сьогодні ти попадаєш в неласку Божу. Золото, яке ти братимеш руками, відразу ж перетворюватиметься на глину.
Помолившись над джерелом, Христос зробив, щоб воно текло водою. І тієї ж миті зник.
Згодом він прийшов до середульшого брата, власника великої отари овець, що постали з каміння. Заставши його біля колодязя, подорожній попросив у нього води. Але й середульший брат накинувся на нього з лайкою:
– Забирайся геть звідси! Я не встигаю отару напоїти, а тут ще й ти десь узявся на мою голову! Горе ж мені з цими старцями! Нема в них ніякого сорому!
Відвернувшись від колодязя, Христос перехрестив овець, перетворивши їх на каміння, і щез.
Пошкодував середульший брат, що вчинив негаразд, але було вже пізно.
Тим часом навідався Христос і до найменшого брата. Постукавши в двері, побачив перед собою його дружину. Вона всміхнулася й ласково промовила:
– Нехай Бог пошле тобі, добрий чоловіче, здоров’я! Прийшовши сюди, ти ощасливив мене! Це велика честь для мене! Разом з тобою прийшло в мою хату й благословення Боже! Ласкаво прошу до оселі!
Увійшов старець у хату й сказав молодиці:
– Я самотня людина. Не маю ніякого пристановища. І завітав, щоб переночувати та прихилити де-небудь старечу голову, вкриту ранами.
А коли повернувся її чоловік, дружина сказала йому, що дала притулок подорожньому. Чоловік похвалив її за це й звелів, щоб постелила подорожньому постіль, зварила для нього курку та вмила йому ноги.
А після вечері чоловік з дружиною спитали його:
– А що за хвороба вразила твою голову, дідусю?
На це подорожній відповів:
– Мою хворобу можна вилікувати тільки тоді, коли якийсь господар заріже свою єдину худобину.
Здивувавшись такому лікуванню, чоловік з жінкою почали радитись між собою, як допомогти нещасному, аби вилікувати його. Нарешті вони вирішили пожертвувати своєю єдиною коровою. Як надумали, так і зробили — зарізав чоловік корову.
Уранці, диво дивнеє, вони побачили свою корову цілісінькою. а обличчя їхнього гостя сіяло, наче сонце, одяг блищав, ніби зорі на небі.
Це був чоловік тридцяти трьох років, якраз у розквіті сил.
— Я навмисне зійшов з небес, щоб перевірити та випробувати тебе й твоїх братів. Оскільки старший і середульший брати не зберегли у своїх серцях доброти й людяності, я покарав їх — прирік на вічне страждання й злидні. Зате ви будете благословенні навіки, а нащадків ваших буде, як зірок на небі, і золота в них буде, як піску на морі. Ви матимете радість та втіху від своїх дітей, бо житимуть вони довго-довго в злагоді й достатках!
Почувши ці слова, чоловік з дружиною кинулись йому до ніг, просячи благословення. Але цієї ж миті в їхного гостя виросли крила, і він злетів на небо, благословляючи згори достойне подружжя.
