Степан Васильченко: Оповідання

Українського письменника та педагога Степана Васильченка (1878-1932) не випадково називали гуманістом з народу. Справжнє його прізвище – Панасенко. Він народився в дуже бідній родині шевця, але батьки, попри злидні, намагалися прищепити синові любов до книжок та дати йому освіту. Після п’ятирічної школи та двох років виснажливої самостійної підготовки вступив до учительської семінарії, потім – до інституту у Глухові, який він залишив під час бурхливих революційних подій.

Степан Васильченко вчинив страйк, сидів у в’язниці, а потім довго не міг працювати в школі, заробляв на життя лише приватними уроками. В цей час він почав активно писати твори, які увійдуть у скарбницю української літератури. У прозі Васильченко майстерно поєднував елементи реалізму з неоромантизмом. Багато його оповідань мають імпресіоністичне забарвлення.

Степан Васильченко був вчителем за покликанням, вів щоденник, писав оповідання, де розкривав подробиці життя освітян, їх біди, мрії та надії. Письменника, який весь час розмірковував над проблемами виховання нової людини та докладав до цього власних зусиль, звісно, цікавила й дитяча тематика, але це далеко не всі напрямки творчості Васильченка. Він задумав, але не встиг завершити роман-епопею «Широкий шлях» – про життя Тараса Шевченка. Але ми можемо прочитати першу частину «В бур’янах», щоб не лише дізнатися більше про Кобзаря, але й зрозуміти задум автора.