Один хлопчик дуже любив купатися. І навіть у повінь, коли річка здулася, піднялася і широко розлилася, не всидів він удома, не послухався батька з матір’ю і втік купатися. Роздягнувся на березі і стрибнув у воду. Бурхливий потік підхопив його і поніс. Хлопчик щосили боровся з течією, розтинаючи хвилі, та бачить — не вистачить сил. Почав він кричати, кликати на допомогу.
Почув його водяник. І добре, що почув, — маленький плавець уже захлинувся і знепритомнів. Коли водяник приспів до потопаючого, той уже був нерухомий, і хвилі відносили його все далі і далі. Правду кажучи, водяник терпіти не міг, коли хтось із людей живим потрапляв до нього на дно. Але маленький плавець сподобався йому. Жаль стало дитину топити, і він вирішив врятувати її. До того ж водянику набридло вічно сидіти одному в великому царстві, і він зрадів гарному хлопчику, який міг скласти компанію.
Водяник взяв дитину на руки і відніс до свого прекрасного палацу на дні річки. Ніколи ще в його володіння не потрапляла жива людина, — це сталося вперше. Поклав водяник хлопчика на ліжко. Потім тихенько відійшов і сховався, чекаючи, коли його маленький гість прокинеться.
Прокинувся хлопчик, подивився довкола і побачив, що лежить на скляному ліжку посеред скляної кімнати. Біля ліжка столик, а на ньому повно іграшок, і всі з кришталю. Іграшки так чудово переливались і такі були гарні, що хлопець потягнувся до них. Але тієї ж миті згадав свій дім і гірко заплакав.
Водяник підбіг до нього і питає:
— Чому ти, маленький, плачеш?
— Додому хочу, — схлипував хлопчик.
— Невже в тебе вдома краще, ніж у моєму палаці? – здивувався водяник.
– Краще! – відповів хлопчик і заплакав ще голосніше.
Зрозумів водяник, що всі його втіхи марні, і пішов. А хлопчина, наплакавшись досхочу, заснув. Тоді водяник підкрався до нього навшпиньках і переніс до іншої кімнати. Прокинувся хлопчик, подивився навкруги і побачив, що лежить на срібному ліжку посеред срібної кімнати — і стіни, і підлога, і стеля срібна, біля ліжка срібний столик з іграшками, і всі іграшки з чистого срібла. Таке багатство! Як заворожений, дивився на них хлопчина. Потім взяв срібні іграшки і почав бавитися. Але за хвилину забавки йому набридли. Згадав він, як весело було поратися вдома з братиком і сестричкою, і заплакав навзрид.
Прибіг водяник і питає:
— Чому ти плачеш, маленький?
— Хочу до брата і сестрички, — відповів хлопчик і заплакав ще дужче.
Водяник ніяк не міг його втішити і пішов. А хлопчик заснув. Водяник знову підкрався до нього навшпиньках і переніс до третьої кімнати. Коли хлопчик прокинувся, то побачив, що він лежить у золотій кімнаті на ліжку з чистого золота. Все там було золоте: столик, стільці, іграшки. Хлопчику часто розповідали про чарівні скарбниці, де зберігається золото. Але таке сяйво йому й уві сні не снилося — від нього сліпило очі! Зачарований, взявся хлопчик за іграшки із чистого золота. Але недовго вони його радували. Згадав хлопчик маму і тата, і знову заплакав.
Прибіг водяник і питає:
— Чому ти плачеш, дитино?
— Хочу до батька і до матері, — промовив хлопчик, ридаючи все голосніше й голосніше.
Здивувався водяник—він не знав, хто такі батько, мати, брати та сестри.
— Невже батько і мати для тебе дорожчі за чисте золото? – вигукнув він.
– Дорожчі, – сказав хлопчик.
Водяник пішов і зібрав усі перли, зі всього свого підводного царства. Зібрав і висипав перед хлопцем. Груда перлів виросла до самої стелі, і водяник спитав:
— Та невже батько і мати дорожчі за тобі таку гору перлів?
Замружився хлопчина, щоб блиск скарбів не засліпив його. Навколо ніби заграва палала; здавалося, в кімнаті зайнялася пожежа.
— Даремно ти стараєшся! – відповів хлопчик. — Все одно не дізнатися тобі ціни моєму батькові та матері. Вони мені дорожчі за золото і перли, найдорожчі на світі!
Зрозумів водяник, що нічим йому не втішити хлопця, почекав, поки дитина заснула, обережно виніс його сонного з води і поклав на березі Тут чекав господаря бідний одяг, яку хлопчик скинув перед тим, як стрибнути у воду. Водяник знайшов у ньому кишені, наповнив їх золотом і перлами і втік.
Прокинувся хлопчик і побачив, що лежить на березі біля самої води. Він підвівся і одягнувся. І згадав про водяника та підводне царство. Спочатку хлопчик подумав, що все це йому приснилося, але коли поліз у кишеню і витяг звідти золото і перли, зрозумів, що то був не сон, а правда.
Кинувся хлопчина додому до батька і матері, до брата і сестрички і знайшов усю сім’ю в сльозах: усі вже думали, що він потонув. Натомість і радості не було кінця! Та ще й у хаті тепер усього стало вдосталь, адже хлопчик приніс із підводного царства перли та золото. Сім’я розпрощалася з бідністю, впізнала достаток. Збудували собі щасливці новий будинок і зажили у ньому приспівуючи.
Хлопчик, як і раніше, ходив на річку купатися, та тільки тепер уже не плавав, в час коли ріка розливалася. Та й взагалі намагався триматися ближче до берега — туди, куди водянику не дістатися.
А водяник повернувся до свого підводного царства засмучений. Він думав, що зібрав у своїх володіннях найцінніші скарби на світі. І раптом виявилося, що у людей є скарби дорожчі за золото і перли. Є у людей батько та мати, брати та сестри.
А водяник нікого не мав! Засумував він і проплакав три дні поспіль; від його ридання тремтіли береги, а хвилі шуміли, наче при повені.
Потім водяник вирушив оглядати кожен куточок свого царства, може, десь причаїлися особливі скарби, які досі не потрапляли йому на очі.
